Один лиш час і має совість:
тече й тече, немов Дніпро.
Не знаю, зло це чи добро —
та загадкова невідомість
вже й закінчитися спішить.
І те — померти ачи жить —
однаковісінько, їй богу ж
однаково. Чи ти чи ні,
а помремо на чужині,
шукавши отчого порогу.
- Наступний вірш → Василь Стус – Раз на тиждень
- Попередній вірш → Василь Стус – Надворі дощ
(Оцінок ще немає)