Василь Стус – Ой, коли б то та не скраю прірви: Вірш

Ой, коли б то та не скраю прірви,
Ой, коли б то та не скраю душ,
Тільки вирви, душ холодні вирви,
І не прихопи, не май, не руш,
Не блажи, не падай, біснуватий,
Не лякайся, не шукай керма.
Хату мати — матері не знати,
Не розпитувати, чого нема.
Ой, коли б то та не власним жалем
Та не в спазмах — жалом, не тепер,
то померлий не читав скрижалей,
або жадібно не враз умер.
Ой, коли б то. Ой, коли б то тільки.
Ой, коли б то там. За третім сном,
В хатні уступаючи патинки,
Не відчути біль як власне дно.
Там шугають лебеді-пливунки,
Ходять пави, міцно снять кати,
Миготять утрачені дарунки,
до котрих ти ледве докотивсь.
До котрих ти праг, води запраглий,
до котрих ти по грудках стремів.