Ой ти, горе голодне,
навісна Колима!
Не мине тебе жодне
із нещасть. І нема
ані душечки близько —
ні братів, ні сестер.
Сонце никає низько —
від печер до печер.
Тільки сопки горбаті,
лиш зав’юга та сніг,
тільки сни пелехаті,
од яких ти знеміг.
А далека Вітчизна,
як зигзиця, ячить
і година стогрізна
навперейми спішить.
- Наступний вірш → Василь Стус – Розсотане павіття лісу
- Попередній вірш → Василь Стус – Той спогад: вечір, вітер і печаль
(Оцінок ще немає)