Опускаюсь — ніби піднімаюсь.
Ріжуть крила — ніби зносять в вись.
Караний, обкарнаний, не каюсь —
геть — набридло (каявся — колись).
А тепер — блаженна рабська доля,
воля рабська. На усе — вона!
Серед закріпаченого поля
запалала свічка вогняна.
Люде мій! О кріпаки комуни!
В майбуття втелющені цвяхи!
Вам усім несуть дубові труни —
тільки б до могили дожили!
Кріпаки замучені, нужденні!
Націє безпашпортна моя!
- Наступний вірш → Василь Стус – Осточортіє білий папір
- Попередній вірш → Василь Стус – Ніч підійшла і стала за плечима
(Оцінок ще немає)