Остерігаю — рідний гаю мій.
Остерігаю — смерть уже поближча,
опойняла тебе сувора хвища
у силі неподоланій своїй.
Молю — відмолодись ачи здревій.
Молю тебе — ти чуєш — доля кличе,
заходить бо доба, і рятівнича
у невблаганній лютості своїй.
У невблаганній лютості літа
поймуть тебе і за світай-водою,
геть понесуть за даллю голубою,
де вбіглі в колос аж пашать жита.
І в нурті тім вогненнім спопелись
уже тепер чи завтра чи колись.
- Наступний вірш → Василь Стус – Якась лежить на нас печаль
- Попередній вірш → Василь Стус – Просторить крила падолист
(Оцінок ще немає)