Оступить туга ненажерна —
і спробуй дати одкоша,
як нерви труться геть на мерву
і ходить ходором душа.
Набухле серце облютує —
як не урветься твій терпець,
і вже в мені многолітує,
мов припочаток і кінець,
і треба виходити ноги,
щоб натомитися украй
і так позбутися облоги,
і навертається пора,
коли, здається, все забуто,
все пережито, все спливло,
все виказано, перечуто,
і зразу студиться чоло,
і зразу ґрати почезають,
і лють ховається у тінь.
Бо інші духи в нас вступають
під знаком божих благостинь.
- Наступний вірш → Василь Стус – Пісня
- Попередній вірш → Василь Стус – Стримить, мов цвяшок
(Оцінок ще немає)