Василь Стус – Отак би й я: розклав багаття б десь: Вірш

Отак би й я: розклав багаття б десь,
щоб ні дружини, ні сестри, ні друга —
ані душі довкола. Пітьма — й та
докучила б, напевне.
Нехай горить вогонь. Нехай горить.
Хай почезає час, аби в безчассі,
я вдруге міг постати, коли всі
воління вщухли.
Я б при вогні посидів би отак,
віч-на-віч розмовляючи з собою.
Хай лишиться лиш те, що не мігрує,
і клякне вколо мене, мов бовван.
Увочевидь ця смерть, цей біль, цей тлін,
цей дим, цей жар, ці сполохи, ця тиша
потріскування ці, містичні скрики —
злютують люто, вбгають смерк у смерк,
І з тих затятих здвоєних ночей
на півнебес зажевріло б іржання
чи сиваша чи привиду.
Тримайся —
за тим іржанням ярим — Смерть-тропи!