Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
- Наступний вірш → Василь Стус – З дитячих спогадів
- Попередній вірш → Василь Стус – Даруйте радощі мої
(8 оцінок, середнє: 4,50 із 5)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші