Василь Стус – Отак живу – з роботи в ліжко: Вірш

Отак живу — з роботи в ліжко,
зі сну в докучний чар полиць.
Там жінка, вишита манішка,
ридає — в небо горілиць.
Грінченко. Рільке. Пастернак.
Гайдеггер. Гете. [І Когелет]
І над усім — мужицький велет.
І все — не так.
Бо блякне видиво в мені
наждався і назвав, накликав.
А що ж вона, сумна каліка?
То каже так, то каже ні.
Калічко, каліч, нагодись
розсунь цих гір і хмар завалля.
Біда пустилася спіраллю
з дерев на нас чигає рись.
Немає сили, спокій нам
не велено іще приймити,
доба вельможні ставить міти,
душа захоче напролам.
Куди піти? Куди — подітись?
Віка збавляю — день при дні,
і сонце встало ув огні,
та коло нього — не зогрітись.