Отой зелено-жовтий суходіл,
зазубрини яруг, що чорно світять
в імлисту безвість, і таріль блакитна,
що зліплена під сонця коловерть,
той віщий пагорб, на котрому горді
гетьманяться дуби — наснився з ночі,
аби розлуку близити мою.
- Наступний вірш → Василь Стус – Занурююсь у зимну чорну воду
- Попередній вірш → Василь Стус – Стіна страждання і плачу
(Оцінок ще немає)