Василь Стус – Отут, край зеленого моря: Вірш

Отут, край зеленого моря, де стелиться дим пелехатий,
де гони горять тамбережні і колеться дня малахіт,
чекаю своєї утечі, відваги, немов самострати,
округлим бовваном замрівся упень заворожений світ.
Це втома. Це спокій. Це вічність, котрих помінити не можна
на добре прокурені ночі, на кострища чорних мотузь.
Вельможне моє безголів’я. Моя безнадіє вельможна,
тепер я ваш бранець одвічний. Я ваш. І навіки. Клянусь.
Звабливо жита іще грають спижево-зеленим охвиллям.
Тужавій, бо час! Бо планета вкривається золотом піль
троюдо, розрадо непевна, моє вікодавнє тройзілля —
тебе недопити. Прощай же й ти, осиротілий мій біль!