Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
___________________
Вірш пам’яті художниці Алли Горської, по-звірячому вбитої при загадкових обставинах 1970 р.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я йшов за труною товариша й думав
- Попередній вірш → Василь Стус – Попереду, нарешті, порожнеча
(Оцінок ще немає)