І паростків душа не попустила,
і серце не відтерпло з холоднеч.
За ста дверми вітчизна ворожила,
котрих синів обрати за предтеч.
Циганська хустка, спущена на очі,
стара спідниця, шита в шість пілок.
Спрацьовані долоні, темні ночі
і надовкруж — як смерті холодок
мовчання, темінь, тиша незглибима
містичний струм і долі таїна.
- Наступний вірш → Василь Стус – Непевні подими, циклони
- Попередній вірш → Василь Стус – В Сибір летимо
(Оцінок ще немає)