Перед будинком, у якому катують людину,
зібрався великий натовп.
— Коли він лишиться живий, ми відсвяткуємо
зустріч у ресторані, — каже добросерда
бабуся, прозора як Богоматір.
— Хоч би його та не дуже мучили, — зітхає
чоловік, що відкохав бороду й бакенбарди.
Він жує бутерброд і запиває кефіром.
— Замучать, заму-у-чать, — каже
бліда тлуста жінка з припухлим об-
личчям, пропонуючи перехожим неспродані пиріжки.
— Все-таки добре, що про нього бодай
піклуються, каже високий кремезний
чоловік і показує долоні зі збриже-
ною шкурою — сліди, залишені від
лісорозробок у районі Печори.
— Нічого, правда восторжествує, —
вихопився й собі плюгавенький
чоловічок з вічками, як у цвіркуна.
— Восторжествує, — повторив плюга-
венький чоловічок і голосно висякався.
- Наступний вірш → Василь Стус – Літературні вечори
- Попередній вірш → Василь Стус – Цілий день стою на полярному полюсі
(Оцінок ще немає)