Клекотіла Земля і Дніпро вирував,
і синіло,
Божевільно блакитніло небо,
од крику отерпле —
Скреготали по ньому
очима, руками,
і меркло,
і важніло од дум
фіолетове сонце
у тиші.
Україно!
Прорвися устами,
прорвися чолом
і руками,
очима прорвися!
Сина! Сина, о Земле!
У спеку — роси!
І погроззя.
В спеку — грому із ясного неба,
Блискавиць!
І — ударило…
І — задвигтіло.
Буде меч.
Буде гнів.
І покара.
І — праведний бій.
- Наступний вірш → Василь Стус – Грузинському другові
- Попередній вірш → Василь Стус – Народження
(Оцінок ще немає)