Перепечалюсь я. Перепечалюсь.
Тугою тугою і тишею тугою,
а там — прорвуся на світанні гордістю
і все забуду. І тоді — прощай.
Я виріс на непевності. Я зріс
на тій знедолі, що рікою хвилиться
і що рукою вкаже — не помилиться —
в своїй святенницькій недобрій грі.
Що вкаже на пожертву — пожалій.
Пожалуй того лиха, як утіхи.
Хай утіка, [нерозб. ] своєї стріхи
і збожеволіть, Боже, не волій
мені добра зазнати. Не волай,
коли я того відсахнусь звичаю,
і в пекло зрину, і перепечалю
весільний невеселий каравай.
І каравани перейдуть, мов гуси,
по стежці до ковбані. Мов разок —
відколи в школу я пішов — посохли
лозини й волосини русі.
- Наступний вірш → Василь Стус – У тому полі, де блукає смерк
- Попередній вірш → Василь Стус – Вологогорлі солов’ї
(Оцінок ще немає)