По чорних водах човен мій поплив,
і вже не видно ні землі, ні неба.
Зайшло на бурю. Мабуть, так і треба,
щоб ти себе в цій теміні згубив,
щоб хоре серце горем досадив,
скорившись волі лютого Ереба.
Пливи ж, мій човне, далі. Перед тебе
ще стільки є настрашливих світів.
Не заглядайся в моторошні хвилі
і не чекай, що в чорному знесиллі
ти виміряєш горя глибину —
ще майорить душа, немов вітрило,
котрому вітер обриває крила,
вона ж провидить далеч осяйну.
- Наступний вірш → Василь Стус – Синочку мій, ти ж мами не гніви
- Попередній вірш → Василь Стус – Десь пише сонце фантастичні кола
(Оцінок ще немає)