По голубих лугах, мов голуб,
кошлатих сонць шугає спах.
Волошки в золотих житах
і пелехаті маки долу
геть оклонили головки.
А пам’ять любої руки —
п’янкої, білої, гінкої
перегортає днів сувої.
І золотої й дорогої
нам стане думи на віки.
- Наступний вірш → Василь Стус – Це – травень
- Попередній вірш → Василь Стус – Отак би й я: розклав багаття б десь
(Оцінок ще немає)