Василь Стус – Побігла вільгість від Дніпра: Вірш

Побігла вільгість від Дніпра
на Володимирову гору.
Дельфінів хвилевий розкрай
води — човном моторним
прорізав тишу, переплеск,
мов кури, хвилі розгрібають
і спів ракетних стюардес
під себе підгрібають.
Похмурі хвилі. Вниз іду
по мозкових цеглинах.
Іду і паморочусь. Йду
горбатим злим суглинком.
Бо тут міщан, бо тут товстих
жінок-качок осінніх,
бо тут безпутно б’ється сміх
від губ до стегон стиглих.
Плюють, жують, цілують з губ
запінене лушпиння
і з рота в рот гойдають згук
і стук сердець колінний.
Тут поживи — і будеш вік
суху жувати жвачку
що світ воздвигнув чоловік
щоби двигати тачку
важкого черева, куди
і ворону не варто
посунуть клюва. До води б,
щоб жерти, пхати, чарки
дістать як долю з штанини,
і кружелять горілку
за світ без хмар і без війни
за білий світ порічок…