Василь Стус – Поетові: Вірш

Ти говорив, що ти в житті — язичником,
Філософом у почеті Ормузда.
Пророк Дажбогів,— аж до жнив тобі —
Гадати, ворожити, вихваляти.
Зародить — не зародить. А тобі
Немає жнив. То можна відпочити,
А потім знов, прокинувшись від сну,
Гадати, ворожити, вихваляти.
Дрібний філософе, апостоле брехні,
Оракул непотребства! Скільки пихи!
Твоїй убогості дали для втіхи
В обозі місце,
Та дуже пальці знати на отих
Гучних піснях, які на жом не гожі,
І вуха заячих твоїх утіх
Любенько так погладжували дожі
Руками ситими. Бо ти — не ти.
Бо ти — не жрець. А ти — зажерний дурень.
А день світає.
Байдуже око мружить вік,
і часом віриться — немає
ніяких окрутенств і лих,
а є тужаве, як сльоза,
високе сонце і високе
блакитне небо. І, нівроку,
веселий вселюдський базар.