Поменшала людина на очах
в страшну добу страшного цезаризму,
колючим дротом обплели Вітчизну,
і вже епоху обганяє жах.
Космічний жах, бо ріжуть на ножах,
сховали в морзі душу комунізму.
Вже кагебісти влаштували тризну
в оглохлих отетерілих степах
моєї України. Сходить він,
людською кров’ю вже й надія сходить.
Над цілий світ очмана верховодить,
він чоботом придушує язик
останнього сміливця. І в очах
читає жалюгідний трепет-жах.
- Наступний вірш → Василь Стус – Тут – ждання і ждання
- Попередній вірш → Василь Стус – Дорога важчає і важчає
(Оцінок ще немає)