Поніч. Будики сокочуть,
наче кури. Хлюпа хвиля
і бажане божевілля
напливло — не зупинить.
Все. Радій. Ніхто не чує
І не стежить і не бачить,
як життя тебе партачить.
З того щастя — хоч німій.
Самоти — на двадцять вісім
кубометрів або й більше.
Приспішай і сміливіше
трудне серце зупинить.
Потім — досвіток без тебе,
потім — рік і вік без тебе,
і не буде і не треба.
Боже! як набридло жить!
- Наступний вірш → Василь Стус – Цю жінку я зустрів
- Попередній вірш → Василь Стус – Зустрілося раптово
(Оцінок ще немає)