Поранок був схожий на вишню досвітню —
так кругло чорніла запечена кров
цих сполохів довгих, чекань многолітніх,
котрі гострожало вражали покров
тутешнього пекла, тамтешнього раю.
Як понічна вишня, тужавіє світ.
Ти знаєш — не знаєш, коли накликаю,
коли забуваю, бо грубшає лід
мовчання і втрати, розлуки і долі,
надії і горя, любові і сліз.
Простерла долоні — з дитячої льолі —
аж ген, де Чумацький просториться віз.
- Наступний вірш → Василь Стус – Облітають пісні
- Попередній вірш → Василь Стус – Пожухле листя опадає з віт
(Оцінок ще немає)