Василь Стус – Посадити деревце: Вірш

Посадити деревце —
залишити про себе найкращу пам’ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти, кущi, дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii, жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство, перевiряючи, як вони виконують
взятi соцзобов’язання,
завжди ставило проти графи
“заходи щодо естетичного виховання ув’язнених”:
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Їм нагадували забутi шпичаки дроту.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Стус – Посадити деревце":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Стус – Посадити деревце: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.