Поверни мені [нрзб], горличко,
Заціловану солов’ями,
Щоб мовчали дуби,
Щоб зорі мовчали,
І мовчали жаріючі перса твої.
Поверни мені ніч,
Хай і крадену — нашу,
Поверни мені губ
Полинову п’янку гіркоту,
Заверни у сувій
Час, що сплив проміж нас,
Як не щільно
Ми з тобою ховались од нього,
Як не добре
Не пускали до себе той час.
Бачиш — сутінь пливе,
Як туманна хистка лебедиця,
В шиби стукає дзьобом
Сухуватий і гамірний дощ.
Поверни мені, горличко,
Свій голос печальний,
Як легке ластів’їне крило
І свої тугогруді обійми.
- Наступний вірш → Василь Стус – Як віщо віє леготом блакить
- Попередній вірш → Василь Стус – Повернений до себе всім єством
(Оцінок ще немає)