Пожухле листя опадає з віт,
голосить голий стовбур схриплокронний.
Це — похорон життя. Безоборонний
і безоглядний розпач. Древній міт,
що стратив чари. Пітьма наросла
напростопадним муром — мов тумани
даремних змáгань, поривів, омани
твоїх безкрилих злетів — без числа.
Розвіявся далекий чар і чад:
і, вже на Мономаховому возі,
літорослі, рушаєм по дорозі,
з котрої не вертаються назад.
- Наступний вірш → Василь Стус – Поранок був схожий на вишню досвітню
- Попередній вірш → Василь Стус – Заблизько другий, що мені в рідню
(Оцінок ще немає)