Василь Стус – Прохоплюсь, як річка хвилею: Вірш

Прохоплюсь, як річка хвилею — повінню
Збіглим словом закроплюсь.
Словесами так розповнений
Не вдержуся. Утоплюсь
І в зубах затисну слово те
пружнотіле, як плотва,
що хвостом всю душу збовтає
Ради чого — й не питай.
В перехвиль сонця розтоплені
Кину слово залюбки,
що не сходжене, не стоптане
Від сармаччини віків.
Хвилі товпляться — і шастає
Зайчик серця — бігунець
над нещастями і щастями
Піде — в гарнець — не кінець
Поки станс тінь зазубрена,
Що патлату згубу п’є
і добром чужим зарублена
Хлюпає. Хлюпає, хлюпає.
По воді — ластами — хвицяє
Денний гребінь — в зливу кіс.
Заварилось. Море рідшає
Хліб закроплює глевкий
підступає. В груди моторош
Стука костуром. А день —
дідуганом дужим йде
За Сурож і — сонний морок.