Прохоплюся словом, мов сльозою,
прохоплюсь печаллю-дичиною,
прохоплюся поглядом беззоряним,
прохоплюсь — і падатиму знову.
Як плавець, ледь виринувши, знов
в воду, в воду, в воду — начувайся!
Ти не грайся. Не до жартів, здрайця,
коли став під жерлами любові.
Знову — забуття і знову — віра,
знову завирую між проваль:
ні свавіллям, ні мовчанням, ані славою,
а сльозою — злою і зловірною.
