Прозоре дерево осіннє
над падолистом піднеслось
і ніби вирване з корінням
тяжить до неба. Дивен хтось,
чарівної своєї влади
достоту певен, угорі
сам захопився — і у грі
собі відшукує відради.
Дивен хтось
його згори спостерігає,
немов вигадливе життя,
і просто сили набирає,
про вищ не маючи знаття.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ти творишся, синочку мій, у світ
- Попередній вірш → Василь Стус – О не цурайся, о вертай мені
(Оцінок ще немає)