Василь Стус – Прямо в ребра: Вірш

Прямо в ребра.
Наколовши на лезо крик.
Ти ж бо еру
глибше серця беріг.
Ти ж бо завше.
Ти ж бо — вчора, і днесь, і вік
змалку замкнений
на замок чоловік
ліз на гору
і валунний камінь волік.
Ти ж бо вчора,
ти ж бо днесь, і назавтра, й вік.
Ти ж самому,
сам собі оновлення день
Встановив. А відомо — де він?
Ти ж бо зранку,
до світ-сонця будив себе,
ти ж бо змалку,
ніби сопка, кадився.
Димом лисячим
рудуватим — пропахся весь.
Сопки висяться
завтра, вчора, повік і днесь.
Догоряю
з ніг до скручених брів — горю
і провалююсь з грюкотом —
догоряю.
Не впізнати,
не впіймати себе тепер.
Мало — знати:
зараз — ачи живеш, чи вмер.
Зорі гостро торкнуть долонь.
Голова запалає.
Серце в скронях
ніби куля в стволі — волає.