Василь Стус – Радіодвобій: Вірш

Радіогоробці. Радіосолов’ї
Цілий день. Цілий день
Цвірінькають в’їдливо.
Радіо — цілий світ. Радіо — всесвіт.
Радіоголосів сеймова сесія.
Мов порожній капелюх на ставку. Воронам.
Боже мій, скільки злюк. Головешок чорних.
Б’ються так навіжені — в стовбур головою.
Скарані на горло жевжики — сіпають бровою,
Головою світ лякають — бійся, світе!
Ненаситтю зустрічають. Проводжають ненаситно.
Світ у горлі увесь. Правда — в хрипі.
На залізних зашморгах і вночі порипують,
А вночі, мов сичі, влаштовують обструкцію.
Уночі — не кричи і не лай інструкцію,
Як ходити, як стояти, як сидіти — першому.
Горе бути, чорний брате, отакому впертому.
Помовчи — хоч-не-хоч — та закрию пельку,
Людям сну не мороч раєм-пеклом.
Стільки правд і порад — кольорову райдугу,
Якби можна дотягнутись, обірвали б радо.
Обірвали б, ніби струни, — на одній спробуй
Перегратись, перебратись, переколобродить.
Радіогоробці радо в очі цвікають,
Головою і руками, попереком, ліктями,
Мов перекупки на торзі — давнім кроком.
Не дивись, що старе, поки вкрасти
І на світ донести — ось воно й постаріє,
Не торгуйся, забирай з тричортами в парі.