Радості збережені дороги знову —
Ти прилинула, мов птаха голуба…
Переливами дзвінкими, мов проміння, ллється мова,
Добрий обрій сповиває золота габа.
Зринула, мов ластівка. Легкою тривогою
Тільки чорно-воронове креше синь крило…
Наопашки сповилася вогняною тогою
І страждання в темно-карих у зіницях залягло.
У дитячих пучках принесла ти вітру —
Ти — не птаха невеличка. Ти — заманливий порив!
Лиш почую щебетання — мову любої нехитру.
І доволі. І недолю я уже заговорив.
- Наступний вірш → Василь Стус – Минулі мрії видяться майбутнім
- Попередній вірш → Василь Стус – Квітне вечора трояндне пригасання
(Оцінок ще немає)