Ревіло радіо. Пташкам не набридало
співать відрання про одне і те ж.
Ти набігала, хвилями віддалена.
А я мовчав. Я думав. Я не щез.
Ні, я щезав. Не раз. Напевно, всоте
собі казав, що встану і піду,
аби ти більше душу не висотувала,
аби ти тільки не спиняла дух,
аби ти знову не сказала — знов я.
- Наступний вірш → Василь Стус – Радіодвобій
- Попередній вірш → Василь Стус – Ніч скульптора
(Оцінок ще немає)