Василь Стус – Рідну мову мою: Вірш

Рідну мову мою
Ти мені пробачала, немов дивацтво…
Ти, напевно, мене любила,
Бо тільки морщилась,
Коли я говорив про любов,
Яку мої предки назвали коханням.
А я вірив —
Серцю не треба слів,
Серце ж саме
Навчає нас розмовляти…
Так, ти, напевне, любила мене,
Коли якось промовила:
— Навіть мову твою,
Здається, змогла б полюбити…
Усім подобалось,
Коли ти доплітала вкраїнський гумор,
Жертвеннице!
… А потім
Ти сказала, що жертви були
Зовсім даремні.
Я ж не бачив, сліпий, доброти
І не бачив пожертви твоєї.
Ти пробачиш мені сліпоту?
Мені важко за неї, важко.
Я не можу забути про неї.
Хоч ти
мені вже
пробач.