Рій метеликів пізніх світить
яру свічу (вік двадцятий, залізний —
ти мене не почув), що застигла по
близках тягучкого плачу;
це ждання — накликання істеричних
радінь — закушпелить до рання по
стежках сновидінь…
- Наступний вірш → Василь Стус – Голічерева радосте моя
- Попередній вірш → Василь Стус – Смерк одміняє день
(Оцінок ще немає)