Ріка життя уже тече повз мене.
І жди-не-жди, і скільки не чекай —
та оббігає течія шалена
забуту гору і забутий гай.
Окремо світ: синіє стьожка болю.
Окремо ти — зчорнілий, наче пень.
Забутий краю, я начувся вволю
твоїх жалів, твоїх плачів-пісень.
Минають роки — їх не зупинити
і ти — сторч головою — мчиш услід,
бо доля ще не закінчила спити.
Проте не згине твій козацький рід!
- Наступний вірш → Василь Стус – Від неба – тільки стягнутий гузир
- Попередній вірш → Василь Стус – Я ще не знав, що є двійня
(Оцінок ще немає)