Василь Стус – Роки стихли: Вірш

Роки стихли.
Відійшли, прозначивши вік.
Зараз тіло
пролилося у пару рік.
В пару чорних,
Наче борозен, рівчаків.
Нині — вчора
і раніше за всі віки.
Роки зникли,
оголивши пам’ять мою,
Хтозна-звідки,
Хтозна-кого боюсь.
Динозаври
В крила рух мій беруть.
Нині — завтра,
наче замкнений круг.
Білі риби
Плавником, плавником манять.
Як в загибель,
Йду в утрачену пам’ять.
Біле, синє…
Фіолетова водорость
і лозина
Зеленіє угору.
Там мій простір,
там мій звільнення день.
Там мій острів,
як вітчизна, гряде.
Я вже маюсь,
Я вже тілом тужавію
і тримаюсь
хвиль щербатої шаблі.
День червоний
і розточений, як павук.
Світ — заповнений
атмосферою ядух.
Але вітер
як ножем плавник пронизав.
Тільки — витримай,
нахилившись до завтра.
З еоцена —
В пальм болотні кущі.
Буде з мене
Тут часу — відпочити,
Поки час твій
хрумко мітиться хордою,
поки аспидна
Дошка чиста і — довжиться.