Василь Стус – Романтика: Вірш

У тітки клопоту цілий день.
До колгоспу не ходить. Стара вже.
А свиням кинути бур’яну —
Бо роздеруть обору.
Нагодувала собачку
І пішла з драбиною у садок.
Нарвала повну торбу вишень,
Шию змуляла поворозка.
Постелила ряднинку —
висипала.
Стільки назліталося мух,
що сердитий собака
зубами ляскає, ляскає,
мало не лопне.
Забрала полотно.
Намочила в ковбані
і, розстеливши по землі,
почала гнилички збирати.
Ціленькі — в одне відро,
побиті, миршаві — в друге.
Одні — свині похрумають,
інші — й на сушку можна.
Скоро прийде чоловік з кузні,
треба готувати вечеряти,
он же й сонечко ген-ген
скоро й зайде.
А ще треба відлучити овець,
подоїти, у хлів загнати,
Хвору ногу попарити —
а там — і спати.