Василь Стус – Село: Вірш

Село! Колгоспна вітчина
знедоленої України
ще спить. Воно не йде до нас,
а тільки шле за сином сина
від золотих пшеничних піль,
від трудоднів і від кріпацтва.
Вже п’є той син гіркий напій
свободи, рівенства і братства,
бо все у місті. Тут живи,
працюй, конай, перевиконуй,
глевкими куснями давись
щасливих сталінських законів.
Так древній орють переліг.
За скибою лягає скиба
і все ховається в ріллі —
і наша мста, і давня диба,
усе ховається. Кріпак —
безпашпортний — вже тридцять років
солона слава, як ропа,
карбує переможні кроки
з соціалізму — в комунізм
(з старого рабства — до нового).
Нові ж раби — в країни скрізь.
Зате ж нові. І — слава богу.
І слава богу, бо іде
нова доба, нова надія,
і сонце ленінських ідей
на людство благотворно діє.