Село криве — горбате і круте,
немов каріатида — кожна жінка,
дівча ж маленьке вибрало хвилинку
і порох спідничиною мете
між поросят, качок, страшних собак,
поміж калюж і кізяків дорожніх
вона танцює танок свій вельможний,
і нею зачудований, дивак,
я, враз пройнятий болем осіяння,
збагнув, що білий світ — то завжди світ
і завше сонце зноситься в зеніт,
щоб дівчинки малої хвилювання
передавалось весям і містам,
жінкам, горбатим мов каріатиди,
щоб незбагненні радощі та біди
впокоїтися не давали нам.
- Наступний вірш → Василь Стус – У цьому місті все чуже для мене
- Попередній вірш → Василь Стус – Потоки (Повите димом давнього страждання)
(Оцінок ще немає)