Село
посеред тиш,
ти — мов на хвилях човен.
Ти мрієш,
множишся,
збігаєш по воді.
Тоді
було насниш,
а сниться загадкове,
а щастя віриться,
і вічно ждеш біди.
Біг вересень
уздовж
доріг, крильми лопоче,
лататтям, вітами
і тінню крижака.
Така швидка
ця осінь. Та не хоче
переминути. День
і вечір, і метка
над озером стоїть тінь молодої пряжі,
тут йшли колгоспниці, босоніж по росі.
Ти попросив піднести їхні клажі,
й вилась край берега тужлива волосінь,
не виспівана.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я жив між сосон без прописки
- Попередній вірш → Василь Стус – Цей білий світ, біліший божевіль
(Оцінок ще немає)