Сонет
Керманичу! Тобі мій щирий спів,
В тобі моя і віра, і порада,
Моя ти совість і моя ти влада,
Мій жаль, моє обурення, мій гнів.
З тобою я здіймався і мужнів
І знов — важка в путі чуттєва знада…
Але ніяка не страшна завада,
Коли ти нас крізь чорториї вів.
Люблю й ненавиджу, і мовчки паленію,
Крутий розмах відважного керма
Пильную марне — уловить не вмію
І зупинить не вмію, та дарма,
Бо вірую, що юності дороги
Не ті, котрі вказали добрі боги.
