Щаблі життя: відслонення душі
промежи злежалих і сланцюватих
одмерлих душ — старого родоводу
нагірньої біди. Пропахлі смертю
справіку неоговтаних бажань,
що, в землю втоптані, підносять руку,
неначе потопельник із води, —
останній крик настрашеної волі,
тим схарапудженої, що кінець
видніший їм за самогамування-
самовдоволення. Розкритий рот
запрагнув окропитися водою
своєї смерти. Ось — щабель останній
твоїх щаблів. О порожнечо душ
і порожнечо життєіснування
на півдороги між життям і смертю.
Бо до життя — і страшно, і далеко,
і сил не стане. А до смерті — ближче,
мов до коханки, що приступна завжди,
твій голод погамує життьовий
самою насолодою причалу.
Тож хай крилом нас криє лебединя-
смерть: моторошна і усеблага.
- Наступний вірш → Василь Стус – Мене вже друзі одцурались
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти, янголе, закинутий у пекло
(Оцінок ще немає)