Василь Стус – Що час: Вірш

Що час? То мереживо мрій,
Мереживо вір зголоднілих.
Тобі — двадцять сім.
Народжений
Тридцять восьмого року,
Ти з нього проріс
До своїх
Двадцяти семи.
Рік тридцять восьмий!
Тридцять дев’ятий рік!
Спочатку він був
Тільки садом; листя вологе,
бабусині завше вологі очі,
На підведеній призьбі —
Сонце вологе твоє.
За дорогою став,
І кудлатий собака
Злякав тебе якось.
Вишіптували переляк.
То був тридцять восьмий рік.
Збігає в минуле
Струмком, що біжить назад.
Дитинство твоє.
Збігає, як берег,
Котрого нога лиш торкнулась.
До школи тебе не пускали —
Малий те. Зарано.
Хай старші ідуть —
Бо тобі тридцять восьмий рік.