Що не рядок — то день життя.
Що не строфа — то два.
О Господи, коли б знаття,
що близько до рова,
тоді писав би день і ніч,
пустивши кров із вен.
Зорі палахкотить тирлич,
неначе автоген.
- Наступний вірш → Василь Стус – І ось воно: відбитком на воді
- Попередній вірш → Василь Стус – Погорою, а потім пониззям
(Оцінок ще немає)