І що ж? Ти схибив — і чекай
як гріх подвигне знов на гору
високу, знову душу хору
знеможений перемагай.
Перемагай її в борні,
перемагай над тріски й скрики
німих кісток, о без’язикий,
як ти обмовишся мені?
За друге коло знов заходь
призначено за друге коло
знова ступити. Пусто й голо
в тім колі. Серце в нім холодь.
Най буде так: гора гори
доступиться — і їх злютує
бажання справжності, що всує
на жальні рвалося вітри.
Дай, Боже, вітер напрямний,
вітрила дай привільні, Боже,
ставай за коло. Чи ж не гоже
перемагати шлях ясний?
- Наступний вірш → Василь Стус – Паду в траву – ридати буду
- Попередній вірш → Василь Стус – Білясте небо під крилом кипить
(Оцінок ще немає)