Просто дев’ятисот автоматичних цівок
височіло сто жертв. Ці сто були гнилими
інтелігентами. Вони чіплялись за високий держак.
Стріляй крайнього — вигукував перший секретар,
і крайній падав
(окрім іншого, він утруднював таблицю множення).
Тепер клади кожного одинадцятого —
вигукував перший секретар.
Кожен обирав одинадцятого як умів,
Незмінне називаючи жертву одинадцятим.
Мало лишитися тільки дев’ять. Постріляно було всіх.
Хто вбив останнього? — заволав перший секретар.—
Поспускаю шкуру з усіх — відшукайте вбивцю останнього.
- Наступний вірш → Василь Стус – Була весна
- Попередній вірш → Василь Стус – Продерте небо – до зірок
(Оцінок ще немає)