Сказився світ — у бубнах, сурмах, джазах
під Володимиром цехлинах мозкових,
і завертівся пересохлим сказом
світ, замітаючи відьомський гріх
перед Дніпром, країною, добою,
перед селянським горем і добром,
сказився світ — невисвячено вбогий,
на гак віків надітий за ребро.
Сороки висушили людське завтра,
розвішавши на вітах тоскний крик,
відьомський бовтається поміж губ язик
нічного домовика — Патеря.
- Наступний вірш → Василь Стус – Життя – нема
- Попередній вірш → Василь Стус – Прохоплюся словом, мов сльозою
(Оцінок ще немає)