Скучив за степом, скучив за лугом,
скучив за ставом, скучив за гаєм,
скучив за сином, скучив за другом,
скучив за матір’ю, за рідним краєм!
Часом присниться синій барвінок,
сивий полин і сум чебрецевий,
київські сосни, тихий зарінок.
Я не крицевий.
Жодного просвіту, жодної шпари,
тьмяно. Хоч око виколи, темно.
Марне чекати — вибуду кару.
Ждати — даремне.
- Наступний вірш → Василь Стус – Верстаю шлях
- Попередній вірш → Василь Стус – Наді мною синє віко неба
(Оцінок ще немає)