Оте хистке, ледь виджене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я там стояв на кручі
- Попередній вірш → Василь Стус – Похмурий досвіток чи пітьма дня
(Оцінок ще немає)